ПЛАН

 Вступ

1. Зародження Народного руху України

2. Народний Рух України у боротьбі за ідею державотворення

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Як вияв незламності духу української нації, незнищенності її національної й громадянської гідності, наприкінці 80-х років зародилася перша у новітній українській історії масова громадсько-політична організація національно-демократичного спрямування - Народний Рух України. Супроти комуністичної тоталітарної системи вперше постала організована політична сила, об'єднана спільною метою і спільними завданнями.

Найпершою метою, найголовнішим завданням Руху стало здобуття незалежності України. Для цього необхідно було насамперед зруйнувати комуністичну імперію, звільнити український народ від впливу більшовицької ідеології, відродити високі почуття національної й громадянської гордості, патріотизму, поваги до своєї історії, мови, культури.

Антиімперська, антикомуністична, державницька позиція Руху знайшла широку підтримку в українському суспільстві. Разом з Українською Гельсінською Спілкою, Всеукраїнським товариством Меморіал, Товариством української мови Народний Рух України очолив боротьбу українського народу за незалежність, демократію, права і свободи людини та нації. Цю самовіддану боротьбу увінчало здобуття Україною державної незалежності.

Основна програмна мета Руху, визначена ІІ Всеукраїнськими Зборами НРУ, була реалізована Актом проголошення державної незалежності України 24 серпня 1991 року і Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. Завершилася ера змагань за державність.

Розпочалася ера будівництва держави, зміцнення й захисту державності, усталення її національного та демократичного характеру.

В нових суспільно-політичних умовах постала необхідність перетворити громадсько-політичну організацію, якою був Рух, у потужну українську політичну партію національно-демократичного спрямування. [1, 3]

1. Зародження Народного руху України

І (установчий) з’їзд Народного руху України за перебудову відбувся 8–10 вересня 1989 року в Києві. Це була перша масова громадсько-політична сила, яка об’єднала в своїх лавах противників радянської системи, які прагнули підтримати курс КПРС на оновлення.

З’їзд прийняв Декларацію про створення Народного руху України за перебудову, програму і статут Руху, відозву "До народу України", звернення "До всіх неукраїнців в Україні", "Проти антисемітизму", "На підтримку прагнень кримськотатарського народу", "До українців, що проживають на території Української РСР і обрали своєю рідною мовою російську", заяву "Про вибори". Головою Руху обрано Івана Драча, заступниками – Михайла Гориня, Сергія Конєва, Володимира Яворівського. В перший же рік свого існування Рух організував ряд значних масових заходів, метою яких було здобуття державної незалежності, відродження української нації та державності українського народу. Найгучнішими заходами НРУ були "живий ланцюг" до дня злуки ЗУНР і УНР (22 січня 1990 року), виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя на святкування 500-ліття запорозького козацтва (серпень 1990 року), масові акції під Берестечком, Батурином, у Лубнах і Хотині.

НРУ Івана Драча, В’ячеслава Чорновола зробив дуже багато для незалежної України.

Відомі політики Ігор Юхновський та Іван Заєць у парламенті ХІІ скликання очолювали Народну раду – демократичну платформу у ВР, яка відіграла вирішальну роль у прийнятті всіх реформістських законів, Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України.

ІІ Всеукраїнськими зборами (з’їздом) в жовтні 1990 року назву Руху було змінено на Народний Рух України. Основною метою діяльності НРУ було визначено "досягнення державної незалежності України; створення ненасильницькими методами демократичної республіки". З цього моменту Народний Рух України відкинув у своїй назві додаток "за перебудову" і взяв на озброєння ідею здобуття незалежності України.

На цьому зібранні було прийнято 12 документів, зокрема заяву проти підписання союзного договору, звернення "До українського народу" з приводу спроби московського патріарха Алексія провести богослужіння в Софійському соборі та побиття народних депутатів під стінами собору; "До громадян України – членів КПРС" – із закликом виходити з лав Компартії; "К гражданам Украины, считающим русский язык своим родным" – із закликом підтримати боротьбу за незалежність України; "До парламенту і народу України щодо ситуації в Криму" – проти сепаратизму та з вимогами щодо забезпечення юридичних і матеріальних гарантій повернення до Криму кримських татар; ухвалу "Про міжнаціональні відносини в Україні" та інші документи. [5,174]

Головою Руху було знову обрано Івана Драча, заступниками – Михайла Гориня (голова Політради), В. Бурлакова, І. Зайця, О. Бураковського, О. Лавриновича, М. Поровського. До складу Центрального проводу також увійшли Олена Бондаренко, Сергій Головатий, Олесь Доній, Любомир Сеник, Лариса Скорик, Віктор Цимбалюк, Микола Яковина. Відбулася перша спроба об’єднати навколо Руху новостворені партії – УРП і ДемПУ; для цього був запроваджений інститут асоційованого членства в Русі. Однак партії відмовилися від асоційованого членства. [5,44]

2. Народний рух України у боротьбі за ідею державотворення

Організація багатотисячних маніфестацій, мітингів, демонс­трацій, численні акції членів Руху, авторитет якого стрім­ко зростав, сприяли тому, що наприкінці 1990-х — початку 1991 рр. почався процес формування коаліції національно-де­мократичних сил із розрізнених товариств, спілок, організа­цій та неформальних груп. У нового покоління українських патріотів залишався єдиний варіант боротьби за здобуття Ук­раїною незалежності — еволюційний, парламентський. Якщо раніше статті, програми, промови на мітингах чи передвиборні листівки НРУ пропонували зміни чи закликали до них, то тепер з’явилися також закони й постанови, які ті зміни здійсню­вали, вже не тільки окреслюючи бажану незалежну державу, а й творячи її. Саме ця законотворчість стала формою реалізації незалежницьких і демократичних ідей опозиції та водночас їх засвоєння й трансформації номенклатурою. Одним із важливих напрямків формулювання й одразу ж реалізації ідеї державної незалежності було творення самого парламенту як важливої передумови й складника демократії. [3]

Так, 6 червня 1990 року у Верховній Раді було сформова­но демократичне депутатське об’єднання — Народну Раду, яка складалася здебільшого з членів Народного Руху України. Завдячуючи діяльності Народної Ради в парламенті, більшість членів якої складали представники Народного Руху України, була при­йнята "Декларація про державний суверенітет України” від 16 липня 1990 року та ряд інших законопроектів, що суттєво вплинули на перебіг подій в Україні. [4]

Після провалу путчу, організованого ДКНС у серпні 1991 року, коли відкрилася можливість для реалізації завдань, поставлених НРУ, ідея державотворення отримала надзвичайно сильну підтримку серед народу.

Однак роль путчу 19—21 серпня 1991 року не треба абсолютизувати. Путч організовувався керівниками тих державних установ, які ставали зайвими після підписання договору. Провал був обумовлений тим, що підконтрольні їм структури не погодилися тягати для них каштани з вогню.

Не можна сумніватися в тому, що путч прискорив розпад СРСР, але рано чи пізно ця подія мусила відбутися й без путчу. Варто зауважити, як поставилася громадськість України до узгодженого керівниками республік проекту Союзного договору. Посилаючись на результати референдуму, комуністичні ортодокси у Верховній Раді вимагали підписати Союзний договір. Натомість Народний рух розгорнув кампанію засудження договору.

В результаті Верховна Рада ухвалила рішення повернутися до розгляду Союзного договору 15 вересня 1991 року. Йшлося про відповідність договору Декларації про державний суверенітет. Оскільки невідповідність кидалася в очі, результат обговорення, якби воно відбулося, ставав прогнозованим. [2]

Рух виступив могутньою силою опору і відіграв вирішальну роль у формуванні суспільної думки, котра отримала яскравий вираз у результатах усенародного референдуму 1 грудня, коли понад 90% громадян України висловилися за незалежність своєї держави.

1 вересня 1991 Велика рада Руху висунула кандидатом у Президенти України В. Чорновола. Результати виборів глави держави були такими: Л. Кравчук – 61,59%, В. Чорновіл – 23,27%, Л. Лук’яненко – 4,49%. В. Гриньов – 4,17%, І. Юхновський – 1,74%, Л. Табурянський – 0,57%. [4]

На той час суспільство ще не дозріло, щоб обрати президентом України націонал-демократа. Напевно, якби президентом став В'ячеслав Чорновіл, Україна відразу стала б на шлях європейського розвитку.

Висновок

Отже, історія Народного Руху України веде свій початок від громадсько-політичного руху, який був  заснований на базі численних демократичних угруповань, на основі запропонованих Спілкою письменників України Програми і Статуту (надруковано в "Літітературній Україні” 16.02.1989).     У березні - вересні 1989 року - в більшості областей пройшли установчі конференції.     Установчий з’їзд - 8-10 вересня 1989р. у Києві під назвою "Народний Рух України за перебудову”.    

Зареєстрований Радою Міністрів 9 лютого 1990 р., цього ж року Рух досяг значних успіхів у виборчій кампанії, що дало змогу створити у Верховній Раді України впливову фракцію "Народна рада” та забезпечити більшість в ряді місцевих рад Західної України. Робота рухівських депутатів в областях і Верховній Раді, масові заходи Руху, активна позиція Руху під час референдумів та інших політичних акцій мали вирішальний вплив на становлення незалежної української держави і забезпечили перемогу незалежної ідеї на референдумі 1 грудня 1991 року.    

Cписок використаної літератури

1.     Програма Народного Руху України, 2001 рік

2.     С. Кульчицький Феномен Народного руху України// День №156, п'ятниця, 4 вересня 2009

3.     Електронний ресурс http://nru.org.ua

4.     Електронний ресурс http://nrusumy.org

5.     Народний Рух України: місце в історії та політиці. Матеріали VIIВсеукраїнської наукової конференції присвяченї 20-річчю НРУ/М-во освіти інауки України,; Одес. Нац. політех. Ун-т. – Одеса: Астропринт, 2009. – 236 с.